Бан за правду про війну в Україні або історія про «камінь спотикання»

Привіт друзі! Цей пост трохи відрізнятиметься від тих, які я писала раніше. Відрізнятися він насамперед буде емоційністю та критичністю суджень. Але ситуація склалася таким чином, що інакше я вчинити вже не можу. Я не люблю скаржитися і піднімати бурю, але часом обставини просто підштовхують до того, щоб починати кричати якомога голосніше, щоб тебе почули. І тому я наважилася написати цей пост і розповісти всю правду.

Коли почалася війна, і під Києвом стояли окупанти, а наша армія захищала не лише столицю і не лише Україну, а й увесь світ, звичний устрій мого життя похитнувся, і я буквально заново переглянула своє існування. Раніше я мислила виключно критеріями практичності та професійного орієнтування, тому що вірила в те, що кожна людина повинна міцно стояти на ногах і не може дозволити собі витати в хмарах, плекаючи нездійсненні мрії. Але в ті непрості дні, коли вирішувалася доля всієї країни і, без перебільшення, всього світу, я зрозуміла, наскільки все в цьому житті є умовним і нестабільним. А тому немає сенсу жити за принципом «хом’ячка в колесі» і вічно бігти, залишаючись на одному місці.

І тоді я вирішила своє невелике хобі перетворити на сенс життя та професійну діяльність. При цьому я не збиралася і не збираюся гнатися за славою і створювати виключно релевантний контент, слідуючи за лінією трендів та попитів. Я малюю те, що в мене на душі та в житті.

Але при цьому я вирішила не спекулювати на темі війни. І всі мої поки що нечисленні колекції присвячені іншим тематикам… всі, крім однієї. Kamin’ NFT Diary – моя перша колекція, яка надихнула мене на те, щоб перетворитися з «хом’ячка» на художника і почати щось робити для себе та інших. Тому я не можу відмовитися від ідеї її публікації, хоча весь прогресивний західний світ, який на словах дуже підтримує Україну, непрозоро натякає мені це зробити. Але про все по порядку.

Саме за цю мою наповнену життям, емоціями, міркуваннями та натхненням колекцію мене почали банити у всіх соціальних мережах! І це при тому, що я не займалася професійним просуванням моїх робіт, не замовляла реклами, не зверталася до фахівців, я просто вела акаунти, як звичайний художник, викладаючи всі свої роботи, включаючи і «Kamin’».

На даний момент у мене залишився функціональним тільки профіль в Інстаграмі (канал у Телеграмі я не рахую, оскільки це не зовсім соціальна мережа, а скоріше доповнення до чату або сайту). В Інстаграмі я поки що видалила пости про «Kamin’», бо якщо мене забанять і там, то я опинюся відрізаною від світу. Так, безумовно, можна створити нові акаунти, але ж їх забанять так само, як і попередні.

Забавно, що у мене немає професійних навичок ведення акаунтів у соціальних мережах, але коли я вирішила показати свою творчість світу, і завела сторінки в Твіттері, Фейсбуці та Інстаграмі, на мене почали підписуватись люди приблизно по 20-30 осіб на день. Потім ця цифра почала збільшуватися, і в день могло підписатися близько 80 осіб. І найголовніше, що це були користувачі з усього світу. Аналітика мого сайту, куди люди переходили з соцакаунтів, показувала, що мої пости та мої роботи бачив увесь світ… а потім пішли бани із забороною на створення нових акаунтів. І розблокувати я їх досі не можу.

Колишня я не стала б так гостро реагувати на ці бани. Замість конфлікту і підняття громадського резонансу просто створила б нові акаунти, де б побоялася викладати таку «провокаційну» колекцію. Але зараз все по-іншому.

І питання тут не тільки у банах, а в тому, як і коли вони були зроблені. Перший бан мені «прилетів» 5 червня о другій половині дня. І слово – «прилетів» – тут дуже доречне, тому що це блокування мого акаунту було немов ракети серед ясного неба, які вранці того ж дня проревіли над моїм будинком (я живу відносно недалеко від ДВРЗ, тоді було 6 попадань ракет у тій частині Києва). Ось і виходить, що в моєму житті того дня сталося два «прильоти», один – від русні, а інший – від кого не чекала – американців.

Сказати, що я була засмучена, це нічого не сказати. Вранці ми з чоловіком сонні ховалися у ванній з-за реву ракет і вибухів, від яких тремтіли рами у вікнах. А ввечері, коли на моєму аккаунті була вже майже тисяча послідовників (і це менше ніж за місяць), вискочило повідомлення «Ваш профіль забанен». Тоді мені хотілося опустити руки і більше нічого не робити.

Ну, здавалося б, яка різниця, адже не Твіттером єдиним. З іншого боку, все пізнається у порівняні. Не будучи публічною людиною і не маючи практичного досвіду ведення соцмереж, отримати менше ніж за місяць таку позитивну реакцію від суспільства, а потім бан без будь-яких попереджень – морально це дуже важко.

Наступного дня, заспокоївшись, я подала апеляцію на відновлення акаунту (на яку досі не отримала відповіді) і продовжила займатися своєю справою, терпляче чекаючи на лист від служби підтримки, в якому буде написано, що вони заблокували мій профіль помилково… Я чекала справедливості.

На цьому історія могла б закінчитися, але ні. Якщо зло одного разу не покарано, а справедливість не відновлено – все повториться. Це аксіома. Тому що безкарність породжує свавілля, і ті, хто одного разу не отримали відсіч, згодом захочуть вчинити ще гірше. Не я одна після початку війни запитувала себе: а якби у 2014 році світова громадськість не так байдуже відреагувала на анексію росією українського Криму – наважився б путін зараз бомбардувати наші міста? Навряд чи…

Ні, я не відійшла від теми, просто моя історія – історія з життя однієї людини, яка ілюструє, що не можна заплющувати очі на «брудну гру», сподіваючись, що все саме налагодиться. Так не буде, стане тільки гірше.

Отже, 23 червня в середині дня мені надходить повідомлення від Фейсбука, що у цій соціальній мережі мене теж більше немає… Так і хочеться запитати: чи це знущання якесь? 23 червня?! Не можна було вибрати інший день? Ні, забанити мене треба тоді, коли вся Україна радіє здобуттю статусу кандидата у члени Європейського Союзу… Дідько, я Ірина Захарова, а не Марія Захарова, ви акаунтом помилилися!

Забавно, що, банячи мої профілі, західні соцмережі ставлять мене на одну планку з такими одіозними любителями війни, як Соловйов. Але ж я не на московії перебуваю, я тут, у Києві. І над моїм будинком пролітають ракети, і в моїй країні йде війна заради захисту не лише України, а й усього Західного світу. Але я посміла розповісти у своїй колекції те, що я бачу і відчуваю, перебуваючи в Києві, і тому мене банять, наче якусь Скабеєву з московії!

У соціальних мережах мені часто писали щось на кшталт: «не треба демонізувати всіх росіян» або «дивно, що війна у вас триває так довго, ми думали, що росіяни просто «випустять пару» та заспокояться». Дідько, який «пар», у нас люди вмирають заради того, щоб не пустити «руцький світ» до Європи. І взагалі, хто дав русні право «спускати пар», забираючи життя людей? Не лише українців, а взагалі людей?

Тож мене банять саме за те, що моя колекція камінчиків нібито «демонізує росіян». Ось чтому мене захлеснули емоції. Адже «демонізацією», ось тільки українців, займаються Скабеєва, Соловйов та Марія Захарова. І тому, що всі заплющували на це очі, у нас уже 120 днів триває війна. А тепер мене банять, щоб я не розповідала своїм англомовним послідовникам правду про війну і те, що русьня не «пар спускає» в Україні, а плекає свої амбіції щодо створення чергової імперії, до складу якої планується приєднання багатьох країн Заходу.

Але ні, на Заході сподіваються, що це просто поганий путін, а росіяни – вони хороші, вони не хотіли нічого поганого, а просто так вийшло. І що коли ПТНХ не стане, Захід знову зможе любитися з росіянами, як це було всі ці роки до війни. І не важливо, що путін далеко не перший і, відповідно, не останній диктатор московії. Бо русня століттями жила лише своїми імперськими амбіціями і продовжуватиме ними жити. З якого дива там має щось змінитись?

Тому я прошу всіх, хто прочитає мій пост: зробіть хоча б одну публікацію будь-якого запису з мого «щоденника» чи репост цього посту. Я вже не розраховую на те, що мої профілі розблокують, але якщо всі люди будуть постити правду, яку західні політики та їх підлабузники намагаються приховати, ми донесемо до простих громадян істину про те, що відбувається зараз у світі, і яка загроза нависла над усіма ними. А забанити всіх вони точно не зможуть!

Слава Україні!

Аватар IRACIONAL

З повагою, Iracional (Ірина Захарова)

UPD: Після того, як я опублікувала цей пост, мій обліковий запис на Фейсбуці розблокували. Це, безумовно, маленька перемога, на яку я навіть не розраховувала. Але на жаль найголовніший аккаунт – де у мене був найбільший відгук аудиторії, як і раніше, залишається заблокованим…

Бан за правду про війну в Україні або історія про «камінь спотикання»

2 коментарі до “Бан за правду про війну в Україні або історія про «камінь спотикання»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Догори