Вночі постійно були чутні вибухи, але один був особливо гучним, настільки, що вікна затремтіли. Потім виявилось, що над містом збили літак, і він упав на житловий будинок у тому ж районі, де ми живемо. У новинах пишуть, що російські танки рухаються у бік Києва.
Хоч як це не дивно, але тільки сьогодні прийшло повне розуміння того, що у нас війна. Що гинуть люди, що будь-кого може вбити, навіть людину, яка не має жодного відношення до армії чи влади. Багато знайомих пишуть, що збираються їхати з міста, бояться, що до їхнього будинку потрапить ракета чи снаряд. Ми теж боїмося, але сумніваємося, чи варто їхати.
Володимир Зеленський заявив, що не залишить Київ, багато політиків також залишаються в місті, армія стримує наступ противника. У новинах показують перших російських військових, які потрапили в полон, та їхню захоплену техніку. Весь світ підтримує Україну. Все це вселяє оптимізм.
Але неподалік від нас літак упав на житловий будинок, і подібне може статися з будь-яким будинком. Також влада об’єктивно оцінює ситуацію і попереджає, що найважче попереду. Це вже лякає. Ми звичайні і прості люди, які не вміють виживати в умовах війни. Ми дивилися фільми та серіали про постапокаліпсис, але гадки не маємо, як можна себе захистити в критичний момент.
А ще влада всім охочим стала роздавати зброю, просто так, без жодних обмежень. Щоб кожен міг захистити себе, свій будинок та своїх близьких. У нас немає другої поправки, але тепер в Україні люди як в Америці носять із собою і зберігають вдома зброю. Також в новинах пишуть, що за добу війни не зафіксовано жодного випадку пограбування.
Увечері ми із чоловіком приймаємо рішення залишатися у Києві. Це наше місто, ми тут народилися, виросли, познайомилися, закохалися, одружилися та живемо щасливим життям. Ми нікуди не поїдемо!