Як і обіцяла влада – найважчий час настав. По всьому Києву точаться бої різної інтенсивності. Десь чути стрілянину, десь вибухи, десь щось горить, десь з’явилися танки, десь б’ють ракети. Попадають у житлові будинки, школи та лікарні, всюди знаходять вбитих та поранених. У такі моменти починають брати сумніви, а чи правильно ми вчинили, що залишилися в місті. Але подітися вже нікуди, навряд чи тепер вдасться безпечно виїхати з Києва… та й, як і раніше, не хочеться звідси їхати, просто дуже страшно.
Від усього що відбувається відволікає робота. Тому я вже другу добу залишаюся єдиним із керівників, який підтримує зв’язок із працівниками нашого онлайн-підприємства. Завдяки цьому робочі процеси зберігаються настільки, наскільки це можливо за таких умов. Також відволікаюся малюванням. Малюю вже не тільки знайдений камінь, а й більші картини.
Ми залишилися вдома, але багато жителів міста не просто ховаються в підземеллях Києва – станціях метро, але вже повноцінно живуть там, приходячи додому лише аби поміняти речі та поповнити запаси їжі.
І якщо вулицями Києва гуляє смерть, то в його підземеллях народжується життя – вночі на одній із підземних станцій народилася дитина – дівчинка, яку назвали Мія. А ще в інтернеті з’являються заклики росіян, які живуть в Україні, до російських солдатів повертатися додому і припинити війну.
UPD: В новинах пишуть, що зафіксовано перші випадки мародерства з боку російських солдатів. Тоді ще ніхто не знав, про що ми дізнаємось у майбутньому…